Олеся Бік

ПСИХОЛОГІЯ МОВНОГО ВПЛИВУ

Одним із найпотужніших засобів впливу мас-медіа на масову свідомість є образна метафорична мова. Це зумовлено зокрема і тим, що журналістика, як правило дуже обмежена просторово-часовими рамками. Метафорична мова ж дозволяє стисло і доступно висловити складні ідеї.

Та одночасно метафорика в масових комунікаціях є великою загрозою. По-перше - об’єктивному викладові, адже особливо щедро пересипають журналісти метафорами свої матеріали тоді, коли відчувається певний брак фактичної інформації.  По-друге – психологічному формуванню і зміні соціальних установок читача, базовими принципами котрих мали би бути гуманізм та загальнолюдські цінності. Проаналізуймо! Особливо розповсюджені в масовій комунікації образні засоби, метафори економічні чи політичні. Економічна ситуація в країні обговорюється в термінах “хвороби світового економічного організму”. Політичні події залишили “шрами, як після серцевого нападу” і т.і. Що це? Несвідоме прагнення журналістів прикрасити свої матеріали барвистими окрасами літературних прийомів, чи свідоме програмування читача, на емоційно-негативне ставлення до вітчизняної політики, економіки, навмисне формування деструктивного сприйняття усього, пов’язаного зі сучасним життям країни? Важко повірити у чітко сплановану кимсь програму руйнування національної самосвідомості українців, тому залишається припущення про соціальну безвідповідальність самих журналістів.

Термін “соціальна безвідповідальність”, свідомо застосовується нами з огляду на наслідки, до яких  може призвести жонглювання афективно забарвленими епітетами та метафорами, що на сьогоднішній день є, на жаль, мало дослідженою темою у вітчизняній науці. Однак у зарубіжній психології “переконуючої мови” соціопсихологічні і психолінгвістичні теорії мовного впливу на установки переконання і оцінки аудиторії всесторонньо досліджуються за двома умовними групи.

З одного боку це теорії, що аналізують вплив окремих елементів комунікаційного процесу і ефективність мовного впливу. В них досліджуються, наприклад, умови, що забезпечують довіру аудиторії до комунікатора, оптимальне, з точки зору ефективності, співвідношення емоційних і логіко-інфораційних (когнітивних) аспектів повідомлення, особистісні характеристики реципієнта, що роблять його особливо вразливим до впливу “переконуючої мови”.

Теорії другої групи, які, власне, і цікавлять нас з огляду на означені вище запитання, ставлять своїм завданням виявлення основних закономірностей формування і зміни соціальних установок реципієнта  під впливом інформації переконуючого характеру. Вони намагаються подати узагальнений, психологічно структурований опис як самого процесу інтерналізації індивідом змісту переконуючого повідомлення і перебудови ним на цьому ґрунті своїх докомунікаційних застанов, так і умов, і динамічних факторів цього процесу.

Цей процес зміни соціальних установок аудиторії під впливом переконуючої мови умовно називається у цих теоріях “прийняттям”. Обґрунтованість виділення такого процесу в окремий предмет психологічного аналізу полягає в тому, що жоден з відомих науці когнітивних процесів, за допомогою яких описується засвоєння інформації реципієнтом, не охоплює найсуттєвішого у феномені ефективного впливу переконуючої мови. Вочевидь, інформація, уважно сприйнята і адекватно зрозуміла реципієнтом, може залишитися чужою його системі оцінок і цінностей, не переконати його.

“Увага і розуміння, - писав у зв’язку із цим К.Ховланд, - визначають, що саме реципієнт довідається зі змісту повідомлення. Інші процеси, у тому числі і зміна мотивації реципієнта, визначає, чи сприйме він те, про що довідався.” Комунікаційним моментом в процесі переконання є так зване прийняття реципієнтом рекомендованої точки зору (внутрішнє погодження з нею). Цьому моменту, що характеризується особистісним ставленням до пропагандованої точки зору, передує однак процес засвоєння змісту переконуючої комунікації. Рекомендована думка та її аргументація, повинні також сприйматися, бути осмисленими і оціненими реципієнтом.

Класична концепція переконання, пов’язана з ідеологією епохи європейського Просвітництва, саме й виходила з того, що звичне сприйняття і розуміння логічно і фактологічно обґрунтованої інформації, що захищає певну точку зору, є вирішальним фактором зміни переконань і думки аудиторії. Сучасна соціальна психологія не безпідставно виступає проти такої спрощеної моделі переконання.

Провідними науковцями у царині психології мовного впливу И.Джанісом і К.Ховландом (представниками Йельської школи експериментальної риторики) досліджено парадоксальний факт. Повідомлення, що викликає сильну тривожність у сприймаючого, виявляється менш ефективним у впливі на переконання реципієнта, ніж повідомлення, що менше збуджують досліджуваного, однак містять певну кількість емоційно підкріплюючих слів. З наукової точки зору перший момент легко пояснюється. Між тривожністю досліджуваного і засвоєнням матеріалу існує зворотна залежність. Значимий позитивний кореляційний зв’язок між рівнем інтелекту реципієнта  і його легкою переконуваністю, при всій його парадоксальності, пояснюється, якщо враховувати що легкопереконуваність особистості прямо залежить від рівня засвоювання нею інформації.

 Психологія мовного переконання, яка приймає “класичну” модель формування установки, повинна розглядати процес переконання як набуття нового вербального навичку, як процес, що повністю визначається дією об’єктивних факторів при повному виключенні аналітичної дії свідомості.

“Екстраполяторні” моделі переконання найбільше підтверджуються саме там, де роль свідомості зведена до мінімуму.

Стаатс та група його співробітників провели серію експериментів з метою довести можливість розповсюдження класичної схеми формування умовного рефлексу на формування переконання в умовах вербальної стимуляції і вербального підкріплення. Трактуючи поняття переконання як ефективного індивідуально-емоційного “значення” слова чи соціального об’єкту експериментатори намагалися викликати у досліджуваних негативне емоційне ставлення до нейтральних слів (слова, що не викликають реакції) за допомогою умовних вторинних подразників - слів.

В експериментах було доведено, що слова зі стійким афективним значенням (“краса”, “розум”, “подарунок” таке інше) самі по собі здатні виступати як підкріплення. В експериментах з кондиціонування афективного ставлення до слів, що позначають національність (“шведи”, “голландці” та ін.), досліджуваних просили завчити перелік цих слів, промовляючи одночасно з кожним словом списку слово, задане експериментатором і забарвлене яскраво вираженим емоційним значенням. Експеримент підтвердив прогнози: досліджувані давали вищу оцінку за шкалою семантичного диференціалу тим національностям, які у ході експерименту асоціювалися з афективно-позитивним словом. Було показано, що інтенсивність емоційного ставлення до раніше нейтрального слова залежить від числа підкріплень цього слова дією безперечних подразників, або умовних подразників другого порядку.

Такі експерименти ігнорують роль свідомості в процесі переконання, доводячи принципову маніпулятивність людської психіки ретельно підібраними стимулянтами і підкріпленнями. Вони вносять в психологію впливу мови відносно нову галузь експериментальної психології, результати якої мають для нас доволі зловісний соціально політичний сенс.