КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯМ ЯК ЕЛЕМЕНТ СУЧАСНОЇ

МЕДІА-ОСВІТИ

О.В.Тягло (Національний університет внутрішніх справ, Харків)

Часто-густо проблема медіа-освіти розглядається скоріше під кутом зору психології аніж логіки. Інакше кажучи, вона редукується до вироблення тих естетичних або моральних засад сприйняття медіа-впливів, які вкорінюються у підсвідомості людини, суттєво не зачіпаючи сферу її свідомості й, більше того, раціонального мислення. Загалом такий підхід має сенс, оскільки людина насправді не є чисто раціональною істотою; в багатьох сферах життєдіяльності вона керується скоріше інстинктами та традиціями, ніж раціональним вибором (див., зокрема: Хайек Ф.А. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма. –  М., 1992. – С.18 – 23, 40 - 44 та ін.). Разом з тим, навряд чи можна погодитися з виключенням розуму зі сфери сприйняття/несприйтяння політичних або, наприклад, наукових медіа-впливів, особливо коли йдеться не про “людину з вулиці”, а про фахівця, котрий на тому чи іншому рівні має виробляти й втілювати значущі рішення.

Частина медіа-впливів здійснюється через різноманітні тексти – усні й письмові. Частина з них має проблемний характер й передбачає певну аргументацію “за” чи “проти” пропонованих висновків. В таких випадках уникати звернення до сили розуму було б недоречним. Інколи адекватним знаряддям розуміння та раціональної оцінки такого ґатунку впливів виступає притаманний будь-якій нормальній людині здоровий глузд (“природна логіка”). Проте досить часто, особливо за умов нетривіального змісту впливу або обмеженості ресурсів його адресата (наприклад, часових), здоровий глузд виявляється неспроможним дійти ефективних рішень. В цих випадках виявляється потреба у “науці міркувати”, тобто у логіці в широкому її розумінні. Одним з сучасних втілень “науки міркувати”, пристосованим саме для сприйняття текстів природної мови з усією її “розмитістю” й неповнотою, явним або прихованим ціннісним навантаженням, заплідненістю беконівськими “ідолами розуму” тощо є послідовне критичне мислення.

Критичне мислення почасти ґрунтується на здоровому глузді, але для повноцінного функціонування потребує систематичної академічної підготовки. На щастя, в світі сьогодні існують добре опрацьовані й апробовані курси критичного мислення. Проте їх рецепція в нашій країні дотепер має більш-менш спорадичних характер. Проблеми поширення адаптованого до особливостей національного менталітету та освітніх традицій курсу критичного мислення різноманітні й непрості, але тут вже наявні і певні результати (огляд як проблем, так і здобутків можна знайти, зокрема, в: Тягло О.В. Критичне мислення – сучасна освітня інновація // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Спецвипуск. – Харків, 2002. – С.29-35).

Критичне мислення виявляється зовсім не нейтральним елементом медіа-освіти (або, ширше, освіти, що відповідає сучасним світовим стандартам). Сутнісний взаємозв’язок критичного мислення й демократичної ментальності аналізувався неодноразово (див., зокрема: Тягло А.В., Воропай Т.С. Критическое мышление. Проблема мирового образования ХХІ века. – Харьков, 1999. – С.5 – 10 та ін.). За умов становлення молодої української демократії критичне мислення виступає вкрай актуальним елементом громадянської освіти, спрямованої на трансформацію пострадянської ментальності відповідно до загальнодемократичних цінностей (див., зокрема: Тягло О.В. Як розбудовувати громадянську освіту в Україні? // Наукові записки Києво-Могилянської академії. Політичні науки, 2001. – Т.18. – С.84 – 89).