Борис Потятиник

СТОЛІТТЯ ФАЛЬСИФІКАЦІЙ

або чому я проти відродження пропаганди

 

Минає дев’ятий місяць з того часу, як впали манхеттенські вежі-близнюки.

Після трагедії на Манхеттені 11 вересня 2001 року  зокрема пожвавилися намагання реанімувати поняття "пропаганда" в його позитивному сенсі. При цьому посилалися на те, що ініціатива буцімто йде від самого "оплоту демократії".

 

"Реабілітація пропаганди йде з Заходу" – стверджує Зиновій Кулик, -- натякаючи передусім на США, де, за його словами "вся без винятку незалежна американська преса вишикувалась в один ряд і з відкритими очима дивилась в рот офіційних представників Білого Дому, транслювала  виключно їхню точку зору і свої "абсолютно вільні" інтерпретації саме цієї точки зору" (Кулик Зиновій. Зараз на перший план виходить пропаганда //www.telekritika.kiev.ua/opinion (07.11.2001).

Ще гостріше висловлювався з цього приводу Валерій Калниш, випусковий редактор ЗНТРК "ТВ-5", Запоріжжя:

"Цепные псы демократии поняли, где их место и какова длина их цепи. Сегодняшняя ситуция СМИ в США  достаточно точная копия СССР времен войны 1941-45 гг. Те же призывы к благородной войне, точно такое же взывание к гражданскому патриотизму, такие же лаконичные и точно бьющие в цель слоганы. Такое же деление на своих и чужих, пропаганда собственного и клеймение "вражеского" образа жизни." (www.telekritika.kiev.ua/question  30.11. 2001.)

 

Звісно порівняння США з СРСР сорокових років явно перебільшене. Попри все США залишаються однією з країн з найвищим рівнем свободи слова і друку.

 

Тому Віце-прем’єр-міністр України Володимир Семиноженко пише на цю ж тему без осуду. Він має на увазі ухвалення Закону "Про об’єднання і зміцнення Америки шляхом надання відповідних механізмів припинення тероризму", більш жорсткий контроль за комунікаціями та інтернетом, зокрема те, що 13 вересня сенат США надав право американським спецслужбам сканувати інтернет-трафик громадян без судового ордера (стеження проводиться не тільки за листуванням, але й за будь-якими даними користувача, включно з переліком відвідуваних ним сторінок і словами, які він вводить в пошукові системи). Виходячи з цього він вживає поняття  "гуманітарна політика", "гуманітарна безпека" як синонім слова "пропаганда": "Не порушуючи і не обмежуючи демократичні права громадянина, потрібно сформувати концепцію гуманітарного захисту демократичної ідеології та її системи цінностей, які повинні активно протистояти екстремізму. Важливо не тільки не допустити формування гуманітарно-маргінальних територій, держав-ізгоїв, але й необхідно контролювати основні інформаційноідеологічні потоки, які б забезпечували відтворювання національних гуманітарних просторів, що відповідають глобальній матриці. Безумовно зараз формуються базові положення нової моделі глобальної безпеки. Домінуючу роль у ній гратимуть чинники гуманітарної експансії і корекції всіх аномальних тенденцій, які будуть жорстко контролюватися і придушуватися провідними гравцями глобального демократичного режиму… Світові і кожній конкретній країні потрібна матриця, що гармонізує і забезпечує безпеку. Людство гостро відчуло дефіцит гуманітарної інтеграції. Саме гуманітрана сфера стає тим стратегічним простором, на якому проходитиме боротьба за майбутнє людства. Нові технології управління гуманітарним середовищем в Укрїні, які повинні сприяти формуванню і захисту національної, політичної, гуманітарної, культурної та інформаційної ідентичності України."  (Володимир Семиноженко. Нова стратегічна епоха і гуманітарний вимір національної безпеки //День. 2001. 1 грудня.

Про політичні  PR як синонім пропаганди говорить Г.Почепцов (Логика пропагандистской войны // www.russ.ru/politics/interpol/20011126-poch-pr.html).

Як було повідомлено, нещодавно Джордж Буш вирішив перепрофілювати тимчасову організацію, яка займається питаннями розповсюдження інформації у воєнний час, у постійний апарат глобальної дипломатії. Його завданням буде створення позитивного іміджу США у всьому світі та боротьба з антиамериканізмом (Элизабет Бекер, Джеймс Дао. Буш вступает в "войну за сердца и умы" www.inosmi.ru/1014200598.html [20.02.02]).

 

Українська преса зарясніла статтями на кшталт: " Вдаримо по їхній пропаганді нашою – ще сильнішою". Люди, які ще не забули навичок "колективного пропагандиста та агітатора", посилаючись на США, заговорили про українську пропаганду. Причому не абстрактно українську, а максимально наближену до потреб теперішніх владних кіл. Мовляв, треба бути більш обережним з критикою влади, щоб ще більше не зіпсувати імідж держави. Щоб уникнути поквапливих висновків, звернемось до історії  поняття "пропаганда".

 

Термін "пропаганда" почав входити у вжиток з 1622 року, коли Ватикан утворив Конгрегацію пропаганди віри (Congregation de propaganda fide), яка була частиною контрреформації. Проте в активному політичному обізі цього слова не було. Видання "Encyclopedia Britannica" за 1913 р. не містила статті "пропаганда". Справді безпрецидентних масштабів вона набула під час І Світової війни, коли, з одного боку, з'явилася необхідна комунікаційна техніка, а з іншого -- люди сприймали її ще досить наївно. Созники, аби стимулювати почуття ненависті до ворога, розповсюджували "страшні історії". В одній з них, наприклад, йдеться про німецьких солдатів, що, вторгнувшись у Бельгію, відрізали руки місцевим дітям. Більшість з цих історій були фальшивими, проте це не завадило їхній ефективності.

У 1937 р.у Бостоні (США) створено Інститут Аналізу Пропаганди (Institute for Propoganda Analysis),

Одна з найвідоміших публікацій Інституту -- книга "Мистецтво пропаганди" --  аналізує  найбільш розповсюджені механізми пропаганди: Name Calling  ("обзивання"), Glittering Generality ("словесна позолота"), Transfer  (перемикання уваги), Testimonial (Свідчення авторитетних людей), Card Stacking (Шулерство, підтасовування фактів), Band Wagon (усі розумні люди так думають, роби як усі) та інші.

Однозначно негативного забарвлення поняття пропаганди набуло після того, як на світову арену вийшли комуністичні і фашистські\нацистські режими. Секрет ефективності  їх пропаганди полягав не лише у небаченій доти масштабності і тотальності, але й у тому, що будь-якої миті там могли перестати говорити і почати вбивати.

 

Щоб якось відрізнити переконування від пропаганди, психолог Роджер Браун, запропонував таку дефиніцію: пропаганда -- це переконування, яке корисне для того, хто переконує, але далеко не завжди відповідає інтересам тих, кого переконують".  Таке визначення, з нашого погляду є цілком коректним. Проте воно виключає можливість реабілітації цього поняття в його позитивному сенсі.

На пропаганду має бути накладене табу.

Для цього є щонайменше дві підстави.

Перша пов’язана з фатальною вразливістю і незахищеністю людської психіки перед дією вишуканих пропагандистських прийомів, що зайвий  раз доводить досвід будь-якої передвиборчої кампанії.

"Конструкція" людської психіки не розрахована на такий маніпулятивний тиск, з яким зіткнувся пересічний громадянин починаючи з ХХ ст. (подібно до того, як людський організм, не розрахований на те, щоб працювати 18 годин на добу за письмовим столом чи комп’ютером, від такого робочого режиму він може запросто вийти з ладу).  Свідченням цьому – численні психологічні досліди. Наприклад, коли людей зачиняли у темній кімнаті, то згодом один з них (лідер громадської думки)   помічав рухливе світло. Починалися суперечки про характер і особливості цього світла. Нарешті всі приставали на панівний погляд. А тим часом секрет полягав у тому, що насправді ніякого світла не було. Спрацьовував так званий автокінетичний світловий ефект: будь-яка людина в цілковитій темряві через деякий час починає бачити світлові плями, цятки чи ще щось у цьому роді.

 

Якщо вже нам судилося бачити неіснуюче світло, то нехай вже це бачення буде у кожного своє. Без пропаганди "єдино правильного" бачення і розуміння.

 

Віртуальний двійник може взяти гору над реальною людиною

 

Друга підстава пов’язана з наростаючим відчуттям фальшивості довкілишнього світу. Минуле ХХ століття  можна назвати століттям фальсифікацій. Фальсифікована любов у вигляді буму "механічного" сексу і порнографії, фальсифікований комунізм (інше питання чи "справжній" комунізм взагалі можливий), фальсифікована демократія. До останнього активно  долучається і наша країна. Можна говорити навіть про фальсифікований націоналізм, фальсифікований патріотизм, і, прости Господи, фальсифіковану Україну. Принаймні такою здається вона багатьом представникам української діаспори, оскільки разюче різниться від їхніх уявлень про шляхи розвитку незалежної нації-держави.

Сучасні технології цілком дозволяють творити “віртуально двійника”, який цілком може перемогти “двійника реального”.

 

На фоні усього цього фальсифікована горілка на полицях наших магазинів виглядає хіба що невинним метафоричним символом. Вражає лише кількість цього підробного добра: понад половину усіх алкогольних напоїв – фальшиві.

Пропаганда, як і близькі до неї реклама, PR, ще більше підсилюють це відчуття повсюдної фальшивості довколишнього світу.

 

Пишучи ці рядки, прекрасно усвідомлюємо  неуникність прихованої чи відвертої дії пропанадистських механізмів. Для чого ж тоді все це? По перше,  варто чітко ідентифікувати місця “локалізації” пропаганди (так, як це роблять в пресі, вказуючи, що той чи той матеріал подано “На правах реклами”). По-друге --  і це найважливіше -- хотілося б уникнути властивої для нашого часу фетишизації  і захоплення PR, рекламою, а відтепер і пропагандою. Все таки варто створювати навколо них застережливу атмосферу, мовляв, йдеться про небезпечні для психіки маніпулятивні технології.

 

Про автора:

Борис Потятиник, професор журналістики, кафедра радіомовлення і телебачення Львівського національного університету ім.  І.Франка,

Директор Інституту медіаекології.

 

Доктор філологічних наук.

 

Тел.: 80322 - 964332, 975568, 334048 (дом.)

E-mail: boryslav@iatp.org.ua

Для кореспонденції: Львів-7, 29007, п/с 1200.