Ігор Полянський

Людина, яка нудиться

(Порнографія та насильство в мережі Інтернет)

Звісно, мені зовсім не хочеться, аби по прочитанні цієї статті у читачів склалося враження про автора як про фахівця у галузі мережевої порнографії. Отак зі старту ми одразу входимо у внутрішній конфлікт. З одного боку, метою будь-якого дослідження є (попри суто науковий вислід) утвердження фахових позицій автора, формування і зміцнення його авторитету серед колег ― невловимо-щемкі поняття на кшталт “слава і визнання”. З іншого боку, бути авторитетом у такій делікатній сфері, як порнографія та насильство ― кому потрібна така слава?

У цій дилемі, як у воді, відбивається суперечність позицій як критиків, так і апологетів порнографії: погано, що вона є, але що б ми робили, якби її не було! Зрештою, в більшості виступів інтернет-критиків відчувається старанно замаскована двоякість: рознести і спопелити негідників, що продукують порноопіум, ― сьогодні, але завтра ― обов’язково ще раз “сходити” на “ненависний” сайт. Досить відвідати кілька інтернет-форумів, де поважні оглядачі на чім світ стоїть клянуть злощасний Інтернет з його насильством над людською сутністю, скрупульозно прописуючи кожну єретичну ІР-адресу: кращої реклами годі пошукати. Пригадую випадок із життя, коли саме нищівна критика, якою львівська газета “Суботня пошта” вирішила відгукнутися на демонстрацію в місті фільму Тінто Брасса “Калігула”, спонукала мене купити квиток на останній сеанс. Бездоганно спрацював ефект зворотної реклами.

Тому, розпочинаючи розмову про мережеві насильство і порнографію, мусимо констатувати декілька супутніх моментів. По-перше, неможливість аналізувати ці явища сугубо науковими методами. Теорія інформації чи теорія публіцистики (з позицій яких “дозволено” виступати журналістові) не дають змоги якісно провести безсторонній аналіз, як це роблять, скажімо, психологія чи інформатика, де перша розглядає ту ж інтернет-порнографію як психопатологію, а друга вивчає її нарівні з будь-якими іншими масивами даних з усіма програмними та іншими технологічними нюансами, що супроводжують ці дані. Відтак доводиться зловживати загальними (“добре” ― “погано”) визначеннями та “загальнолюдськими” висновками. Ця стаття може мати аналогічні хиби через спільність методології, але автор щиро намагатиметься їх уникнути за рахунок не так багатого емпіричного досвіду, як сміливого залучення (й аналізу!) наукової та статистичної інформації з інших галузей, зокрема інформатики.

По-друге, навіть наукова (чи, радше, науково-популярна) стаття є могутнім засобом пропаганди певної ідеї. Тому, щоб залишатися послідовним до кінця, тут не буде жодного посилання на якийсь конкретний інтернет-ресурс, що міг би послужити ілюстрацією до розглядуваної теми. Усе викладене далі пропоную розглядати як результат болісних роздумів автора над проблемами інтернет-цивілізації.

Загальновідомо, що Інтернет від початку його комерційного застосування став (попри всі свої “доброчесні” інформаційні вигоди) чи не наймогутнішим виразником і концентратором ключових людських слабкостей: аморальності, розпущеності, жорстокості, підступності, безвідповідальності, глупоти врешті-решт. Частина з них буйно проросла в образах десятків і сотень тисяч легальних чи підпільних порносайтів з повним комплексом відповідних послуг та “самопальних” аматорських сторіночок із краденим фото- та відеоматеріалом. Як правило, будь-яка пошукова система (автор, зокрема, “тестував” пошуковики Alta Vista, Hot Bot, Excite, Infoseek, Aport й ін.) при введенні запиту, скажімо, на слово “порно” видає мінімум 12-13 тисяч сторінок посилань. Частково така пропозиція породжена попитом (хоч є й інші причини, про які поговоримо далі). За твердженням популярного мережевого журналу “Yahoo! Internet Life”, близько 68 відсотків користувачів Інтернет у робочий час регулярно звертаються до вебсайтів фривольного змісту і лише 30 відсотків ― до серверів новин та іншої “пристойної” інформації. “Yahoo! Internet Life” належить також інший тест: щоб з’ясувати, хто серед людей є найпопулярнішим у Мережі, журнал звернувся із запитом до таких великих пошукових машин, як Alta Vista, Excite, Hot Bot, Infoseek та Yahoo! Обличчям Інтернету виявилися Памела Андерсон та Леонардо ді Капріо. Причому ім’я сексапільної блондинки в більшості випадків шукали зовсім не в категорії улюблених акторів кіно, як це було з найпопулярнішим чоловіком... Цікаво, що й серед спортивних кумирів відверто простежується саме “плотська” тенденція: Майкл Джордан та Анна Курникова. Якщо “літаючий баскетболіст” дещо випадає з цього потоку саме тому, що, можливо, й справді є легендою світового спорту, то перше місце російської тенісної супермоделі підводить нас до першого (й очевидного) висновку: найбільшим попитом у Всесвітній Мережі користується ТІЛО, з усіх її щілин лунає жахаюче нестримний гімн плоті ― своєрідна технологічна інкарнація епохи Відродження. Відтак перелік визначальних для Інтернету функцій сміливо розпочнемо з функції розважальної, а надалі йдуть освітня, інформаційна, наукова, рекламна й ін.

Повертаючись до тих 68 відсотків сумлінних співробітників великих і маленьких компаній, які в робочий час не менш сумлінно “накручують” інтернет-трафік, блукаючи ххх-сайтами (уявити лишень, скільки їх виходить “на промисел” у нічні години), спробуємо вибудувати для них поведінкову теорію. Отож, що спонукає, який внутрішній голос кличе їх на віртуальні “секс-подвиги”? Можна поділити постійних (себто узалежнених) споживачів мережевої порнографії мінімум на дві категорії: тих, хто цього прагне і шукає свідомо, і тих, кому порнографія загалом гидка, але хто все-таки шукає її під впливом якогось несвідомого і нездоланного поклику. З першими все зрозуміло. Психологія тлумачить такий нав’язливий потяг як патологію (нагадаю, йдеться про порнографію (від грецького pornos ― розпусник і …графія) ― вульгарно-натуралістичне, непристойне зображення статевого життя у літературі, кіно, образотворчому мистецтві, а не просто про картинки, відеоряд чи тексти, в яких фігурує оголена натура, що переважно класифікується як еротика і має певну художню та естетичну цінність). Дослідники встановили, що ті з нас, хто присвячує більше 11 годин на тиждень сексуально зорієнтованим онлайновим ресурсам, найімовірніше, мають психологічні проблеми [1]. Як правило, жодні засоби впливу (переконання, заборони, покарання) недієві, порнозалежність у цьому (“клінічному”) варіанті майже не лікується. На підтвердження тези про сексуальну (у т. ч. й порно-) залежність як хворобу свідчить існування у США спеціалізованих медичних центрів для так званих секс-наркоманів. Головний лікар однієї з них (“Голден Вей”) Марк Лаазер так коментує цей феномен: “Серед пацієнтів зустрічалися такі, що готові були накласти на себе руки ― такий переживали нездоланний потяг. Ці люди втрачали все: сім’ю, роботу, гроші, людську гідність… Їх у житті цікавив лише секс, вони шукали тільки сексуального сп’яніння, що є аналогічним до наркотичного” [2]. За три роки у нього лікувалося близько 2 тисяч пацієнтів. У програму лікування входить групова сповідь хворих про свої сексуальні ідеї-фікс, несподівана, але регулярна зміна обстановки на дискомфорт, медитація у храмі, позбавлення волі і сексуальний піст. Про результати лікування (очевидно, позитивні), на жаль, нічого не повідомляється.

Важче із другою групою. Найперше тому, що не все тут до кінця зрозуміло, а особливо важко тому, що… страшно. Зараз поясню. У принципі, пошуки порнографії можна прирівняти до пошуків будь-якої іншої актуальної інформації (тобто такої, яка життєво потрібна на даний момент людині ― незалежно від серйозності мотивів). Продовжимо цю лінію: нерідко пошук і здобуття нової інформації означає примноження нашого знання, тобто здобута інформація перейшла на вищий рівень функціонування, стала спроможною змінити навколишній стан речей. Ми приймемо цей погляд. Є чимало причин, що породжують потребу в інформації порнографічного характеру. Серед найпоширеніших ― систематична сексуальна невдоволеність або ж підвищені сексуальні потреби, які важко або неможливо задовольнити традиційним способом; психологічна неврівноваженість, невпевненість у стосунках з особами протилежної статі (віртуальні стосунки, де анонімність знімає будь-яку відповідальність, компенсують цю емоційну прогалину: анонімне споглядання ― засіб здобуття контролю над собою, можливість зробити те, що ви хочете, тоді, коли ви цього хочете); страх перед венеричними хворобами та СНІДом; звичайна людська цікавість; випадковий збіг обставин. Зазвичай у повсякденному житті кожна із цих причин цілком природна, залежно від обставин таке може трапитися з кожним із нас, і ми не вважатимемо себе неповноцінними чи хворими людьми. Більше того, ми, може, навіть не спробуємо шукати розради в перегляданні порнопродукції. Якщо ж усе-таки доходить до цього, то людина постає перед вибором: обрати традиційний шлях сексуального розвантаження (через живе спілкування, читання відповідної літератури чи перегляд кінофільмів) або скористатися Інтернетом.

Тут усе й починається. Коли людина здобуває потрібну їй інформацію (у тому числі й порнографічного характеру) традиційними, доінтернетівськими методами, трепетний, майже інтимний процес її освоєння розвивається поступально і порівняно повільно. Це трохи подібне до формування романтичних стосунків між нормальними незнайомими людьми: спочатку невиразна, майже неусвідомлена зацікавленість, потім уважніше приглядання, оцінювання звіддаля, далі обережна спроба знайомства і т. ін. Крім суто приємних відчуттів цей процес має й цілком раціональне підґрунтя ― демпфіруються накладки, що, як правило, виникають під час невиправданого форсування подій.

Цілком по-іншому розвивається ситуація, коли до справи залучається Інтернет. Здобуття інформації в Мережі, якщо продовжити аналогію, можна порівняти з невигадливим голлівудським коханням із “Титаніка” ― все відбувається надто швидко: десяток-другий клацань мишкою ― і ось вона (інформація) твоя. Але! Як і в будь-якій іншій сфері, повільний, “нормальний” процес здобування даних добрий ще й тим, що дозволяє без поспіху виявити оціночні пріоритети, правильно розставити акценти, грамотно вибудувати ракурси розгляду ― тобто спорудити систему координат і визначити у ній позицію власного “я”. Нерідко такий критичний підхід має оздоровчий ефект: людині вдається збагнути убогість своїх пристрастей, а відтак появляються сили, щоб опанувати їх.

Однак ми обрали Інтернет. У середньому ― 10 тисяч адрес, розмаїття розмаїть, вибирай на свій смак. Але потягатися з цим розмаїттям ― зась. Розмаїття постійно вводять в оману: в одному випадку затуляють одне одного, в іншому одне крізь друге просвічують, на очах змінюють форму, фактуру і колір, іноді виконуючи чийсь злий замір, а частіше просто через особливості технологій, які їх генерують. Загалом, повна і безнадійна маячня.

Але не це головне. Зверніть увагу на характер суспільства, яке породило Інтернет, ― на характер сучасної західної цивілізації, котра, як відомо, є сукупністю переважно індивідуалістів. А індивідуаліст ― також людина, йому, з усією його самодостатністю, також хочеться поспілкуватися. Причому, не тільки на теми духовні. І тут перед ним відкривається фантастична комунікаційна можливість ― спілкуйся з ким завгодно, роби що завгодно, при цьому залишайся анонімом або ж одягай будь-яку маску. Гіперкомунікабельність викликає майже миттєве звикання: раз-другий спробував ― і все, втягнувся.

У випадку з порнографією звикання ще інтенсивніше. Швидкість, простота і безпечність доступу до порноматеріалів викликають не просто звикання до комп’ютеризованого комунікування-спілкування, а звикання, посилене могутнім емоційним, ба навіть інстинктивним (а тому практично неподоланним) первнем. Директор Центру шлюбу і сексуальних стосунків у Каліфорнії та координатор консультаційного і навчального центру Cowell Student Healt при Стенфордському університеті Ел Купер стверджує, що “чим більше часу ми проводимо в онлайновому просторі і, відповідно, менше в товаристві собі подібних, тим більше ми потребуємо миттєвої розрядки в Мережі” [3].

Дуже швидко Інтернет витісняє з мозку неофіта усе несумісне з технологізованими шаблонами постановки і розвязання завдань. Відбувається процес, який деякі дослідники [4] визначають як технологічне забруднення мізків (ТЗМ). Згубність ТЗМ проявляється по-різному. З одного боку ― вражене ТЗМ суспільство найлегше піддається масовому маніпулюванню, в його середовищі найбільш надійно приживаються і проростають найрізноманітніші стереотипи. З іншого ― технологічне забруднення ідеально нівелює етичну та естетичну сфери в житті людини. Скажімо, американці, як найбільш технологізована (а відтак і найбільше вражена ТЗМ) нація, з допомогою Інтернету зробили з клінтонівського адюльтера всесвітнє шоу на тему, яка в здоровому середовищі навіть не обговорюється через огидність предмету. У США ж це шоу майже на півроку стало головним об’єктом висвітлення для ЗМІ. І зовсім не тому, що американці так безнадійно зіпсуті, просто “у них етичне начало відсохло від непотрібності при розробці та виробництві чудових посудомийних машин і марсоходів” [5].

На початку статті я застерігав, що така щедра пропозиція порнографії в Мережі лише частково пов’язана з попитом на неї. Надійшла черга поговорити про інший бік медалі.

Отже, якщо ви — загартований користувач Інтернету, для вас уже не є новиною присутність там порнографічних чи інших сексуально відвертих матеріалів. Однак місце для здивування завжди знайдеться. Адже будь-якої миті ви можете отримати посилання на порнографічні ресурси в результаті пошуку за, здавалося б, цілком “безпечними” ключовими словами. У цьому випадку ми зустрічаємося з іншим проявом пропозиції ― пропозиції на випередження. І якщо форму існування мережевої порнографії у першому її варіанті ще можна сяк-так виправдати (різні люди ― різні потреби), то примусове її поширення виглядає вкрай небезпечним. Чим виправдати появу посилань на порнографічні сайти у списку посилань із теми, доступної для широкої (у тому числі й дитячої) аудиторії? І хоча виробники електронних матеріалів для дорослих можуть як аргумент наводити аналогію з порножурналами на полицях книжкових магазинів (які, поза тим, дітям усе-таки недоступні), поява хибних посилань на “квартали червоних ліхтарів” при пошуку в Мережі можна порівняти з приставаннями ексгібіціоніста на вулиці або з коротенькою порновставкою в сімейну кінокомедію, що транслюється у вечірній час. Спробуємо з’ясувати, чому ж так уперто прохоплюються ці посилання при абсолютно “невинному” пошукові.

Заради справедливості й наукової достовірності мусимо визнати, що мережева порнографія ― це високоліквідний інтернет-продукт. І таким його зробив деідеалізований спосіб життя технологічної цивілізації, передусім ― західної цивілізації. Для підтримання своєї ліквідності цьому продуктові вже замало простого регулярного відвідування того вельми широкого, але більш-менш постійного кола поціновувачів. Постає невідкладна потреба якомога ширшого залучення якомога більших мас користувачів ― збільшення відвідуваності ресурсу автоматично веде до збільшення прибутків його власників (зростають відрахування від телефонних компаній, які надають зв’язок, збільшується пропозиція реклами від зацікавлених фірм, сайт піднімається у рейтингах своєї категорії, що сприяє більшій його помічуваності при цільовому пошукові інформації означеного спрямування). Таким чином експансія стає запорукою виживання. Але рано чи пізно всі законні методи поширення впливів вичерпуються і найбільш відчайдушні вдаються до заборонених. Виникає явище інтернет-спаму ― несанкціонованого трафіку.

Суть цієї диверсії в тому, щоб потрапити у першу десятку (двадцятку) результатів пошуків будь-якої інформації (останні новини, фінансові зведення, наукові дослідження, економічний моніторинг, спортивні огляди і т. ін.). Опинившись серед лідерів “безпечного” запиту, порносайт має більше шансів на те, що користувач випадково зайде на нього, а якщо поталанить, то й запам’ятає адресу. Навіть якщо добропорядний громадянин тут же зрозуміє, куди потрапив, і, лаючи “диявольський винахід капіталістів”, гучно “грюкне” вікном броузера, свій внесок у справу процвітання сайту він зробив: система зареєструвала його візит, просканувала ІР-адресу його комп’ютера, внесла всі необхідні дані (у т. ч. й e-mail нещасного користувача поштової програми Outlook Express) у свою базу даних, одне слово, формально появилися  законні підстави для звітів про збільшення відвідуваності, зростання популярності, а відтак для вимог щодо збільшення фінансування сайту, збільшення потужності каналу зв’язку, а ще далі ― для виділення додаткових коштів уже із державного бюджету на прокладання нових оптоволоконних ліній, на активізацію наукових досліджень у галузі фотоніки та оптичних комутаторів. Так порнографія стає двигуном технічного прогресу. На щастя, це лише смілива фантазія автора, але у мене є дуже мало сумнівів у тому, що ця схема не працюватиме насправді.

Як же досягається те, що адреси порносайтів потрапляють на початок списку результатів запиту? За словами Дженіфер Маллін, виконавчого директора пошукового сервера Infoseek, більшість спамерів напружено вивчають повідомлення інформаційних каналів для того, щоб постійно перебувати в курсі останніх подій і таким чином “підв’язувати” свої сайти під “гарячі” події дня чи актуальні новини певного періоду (наприклад, восени минулого року понад місяць “хітовим” у мережі був запит на ключове слово “Олімпіада”). Маючи інформацію про найпопулярніші запити, спамерам залишається вирішити суто технічну проблему: перехитрити автоматичні програми індексації пошукових систем, так званих “павуків” або “ботів”.

Основні пошукові системи використовують два способи індексації www-вузлів. Одні “павуки” переглядають лише заголовки або мета-теги HTML-коду сторінок. Для таких програм спамери заповнюють мета-теги своїх сторінок ключовими словами, які найчастіше використовуються в запитах або ж найпопулярнішими поточними запитами. Інші “павуки” читають та індексують сторінки в цілому, що змушує спамерів вкладати ключові слова безпосередньо в текст на сторінці. Щоб приховати таку “підставку”, придумано безліч технічних способів: від накладання тексту на текст до розміщення на сайті цілих словників. Крім цього, деякі пошукові системи [6] самі повідомляють, які запити зустрічаються найчастіше. У такий спосіб вони самі повідомляють спамерам, на які ключові слова спрямовувати свою атаку.

Звісно, усі сервери пошуку намагаються якось зарадити несанкціонованому трафікові. Але оскільки межа між засобами для звичайного маркетингу в мережі і засобами для порноспаму досить-таки розмита, результат не завжди позитивний. “Кожен новий спосіб, який використовують спамери, нагадує гонку озброєнь, ― говорить Дженіфер Маллін. ― Ми винаходимо протиотруту, а вони придумують новий спосіб досягнути свого, ми ставимо новий фільтр, а вони використовують нову технологію спаму”. Скажімо, пошуковик Excite протидіє так званій “упаковці” (поширена техніка спаму, коли одне і те саме слово багато разів повторюється в заголовках чи в тексті сторінки), автоматично знижуючи рейтинг сторінок, де виявляється таке повторювання.

Іншим способом подолати спам є використання спеціальних фільтрувальних систем. Лідером у цій відносно новій галузі є Family Search ― спільне підприємство компанії Net Shepherd, яка розробляє блокувальне програмне забезпечення, та пошукової системи Alta Vista компанії Digital. Коли ви робите запит, він одразу потрапляє в Alta Vista, яка надсилає назад 200 результатів пошуку. Потім ці 200 посилань фільтруються через базу даних рейтингів компанії Net Shepherd. “Ми проаналізували понад 500 тисяч вузлів, і ви одержуєте тільки той результат, на який ви розраховували”, ― говорить віце-президент із маркетингу в Інтернеті компанії Net Shepherd Труді Уайт-Метьюз [7].

Можливо, цей шлях (фільтрування методом “ручної” каталогізації) і стане справді дієвим захистом від спаму, хоча він і надзвичайно трудомісткий. Але якщо порівнювати, скажімо, результати аналізу на порноспам першої сотні посилань від тієї ж таки Alta Vista і Yahoo!, то перша дає значно більший коефіцієнт “забруднення”. Причина такої різниці ― у принципах прийняття рішення про включення посилання у список остаточних результатів пошуку. На Alta Vista його приймає програма, орієнтуючись винятково на дані, отримані з допомогою “павуків”. А ось Yahoo! видає посилання тільки на ті ресурси, які були перевірені і заново прокласифіковані людиною. Цей метод гарантує “чистоту”, але незворотно скорочує кількість альтернативних адрес.

Але найдалі, мабуть, пішла компанія Heartsoft, розробник навчального програмного забезпечення. Ще навесні минулого року вона розпочала бета-тестування програми для виявлення порнографічних матеріалів, яка ідентифікує онлайнову порнографію шляхом сканування розміщених на сайтах фотографій. Ця програма була створена на базі технології штучного інтелекту, розробленої NASA у 80-ті рр. Вона аналізує наявність на фотографіях кольорових тонів, характерних для оголеної натури, і кривих ліній, також “характерного” вигину. За словами Heartsoft, це ПЗ переглядає JPEG та GIF-файли, причому “точність ідентифікації файлів, що містять порнографічні зображення, становить 90-95%” [8].

Heartsoft подала заявку для одержання патента на технологію детектування та аналізу зображень під “скромною” назвою “Аналіз графічних файлів на присутність непристойних зображень” (“Evaluating Graphic Image Files for Objectionable ContentHeartsoft планує використовувати у своєму новому Інтернет-броузері Safari, призначеному для дітей. Броузер також відфільтровуватиме матеріали з нецензурними виразами, з інформацією про наркотики, насильство, злочини і т. ін.

Звісно, світ мережевої порнографії багатомірний і різноманітний, тому намагатися втиснути його в межі однієї статті все одно, що пробувати заборонити саму порнографію. Тому хай цей короткий огляд стане своєрідною розминкою перед “захопливим” світом мережевого насильства, прояви якого масштабніші. Водночас, порнографію можна вважати різновидом витонченого насильства над сакральною сферою особистості, над здоровою психікою, над жінкою, над людиною, зрештою, як богоподібним феноменом.

Спробуймо тезисно окреслити “насильницьку” складову нашої теми. Хоча частина дослідників [10] губиться у здогадах щодо того, чи справді насильство як таке має лише негативний вплив, наводячи як аргумент його величезну історичну тяглість, а відтак ― приписуючи йому таким чином конструктивну функцію формування образу сучасної людини. Ніхто досі не довів, що людська спільнота виникла, вижила і виросла до нинішнього рівня завдяки вбивствам, тортурам і знущанню над своїми одноплеменцями, а не завдяки рисам протилежного ґатунку, як-от терпимість, чуйність і любов до ближнього. Звісно, насильство чудово творить інформаційне обличчя життя, але в жодному випадку не саме життя. Зрештою, боюся, що пояснення, яке задовольнило б усіх, ніколи не буде сформульоване, і тільки кожен зосібна, з власного досвіду зможе прихилитися до котроїсь із версій. Тому безоглядно кидатися на захист чи зборення жодної з концепцій мені аж ніяк не хочеться. Проте спробувати окреслити “насильницькі” кола Інтернету можна і варто.

Отож на моє теперішнє переконання, насильство, з яким свідомо й випадково можна запізнатися за допомогою мережі Інтернет, постає у трьох іпостасях: насильство над Тілом, насильство над Духом і насильство над Словом.

Мене завжди дивувало і трохи вражало, чому поняття “насильство” і “порнографія” майже завжди фігурують разом, чому саме разом вони “звучать” так природно, чому так “штивно” лягають у свідомості у звичний асоціативний ряд? Я пробую заспокоїти себе спробами обґрунтування автентичної патогенності обох: вона плавно перетікає з одного виміру в інший, змінюючи (посилюючи чи послаблюючи) свою концентрацію (рівень насильства у порноматеріалах може варіюватися у доволі широких межах; так само рівень “порнографічності” (у значенні абсурдності, несмаку, звиродніння) матеріалів, що містять сцени насильства, коливається від “терпимо” до “зашкалює”) залежно від особистісних орієнтацій реципієнта. Таким чином для полегшення своїх страждань я спробував ієрархізувати насильство саме через визначення його здатності збурювати чимраз ширші кола в інформаційному просторі людства та деформувати колективну свідомість: тіло — дух — слово. Зрозуміло, що кожен наступний рівень з потребою містить весь обсяг патогенності попереднього.

Перекинута піраміда насильницької “тіні” надійно оперта на людські вади, про які я пробував заговорити на початку цієї статті. Відтак, елементарним проявом інтернет-насильства над тілом можна вважати мережеву дорослу порнографію. Наразі не доводиться говорити про традиційні види насильства в Інтернеті, могутній потік якого заполонив теле- та відеопродукцію, став невід’ємним елементом літератури, деяких екзотичних видів мистецтва. Однак зі зростанням пропускної здатності мереж (з одночасним здешевленням їхньої експлуатації) у всесвітню павутину незабаром “переселиться” телебачення, стане можливим доступ до будь-якої відеопродукції в реальному часі у будь-якому місці планети, що викличе стрибкоподібне зростання як кількості користувачів Інтернету, так і, відповідно, масштабів впливу його насильницького складника.

Якщо насильство над тілом слід сприймати саме як інформацію (фото, відео- чи текстовий ряд) про насильство над людиною як            фізичною субстанцією, то насильство над духом передбачає, очевидно, насильство над інформацією про людину та її діяльність (яка             “матеріалізується” в наших уявленнях про неї), тобто насильство над людиною як вищою одушевленою істотою. Насильство над духом       не виключає насильства над тілом: останнє тут лише посилене в одних випадках відчаєм (неможливість чимось зарадити ситуації) та зневірою (“ніщо нас не врятує”), в інших — відчуттям причетності до зла та неуникності його повторення (притаманне людям високоосвіченим, для яких характерне ототожнення себе із соціумом у сенсі відповідальності за нього). Насильство “другого рівня” може починатися у дитячій порнографії, зоо- та некрофілії, які травмують здорову психіку, а понад те — паплюжать, попросту знищують людину як Боже творіння, позбавляючи ілюзій, що в людини та в людині є щось від її Творця. Адже, якщо кожна людина несе в собі креативну частку Бога і в той же час здатна “творити” щось, що засадничо суперечить усталеним уявленням про людяність, — отже, все це притаманне і Богові. Цього не може бути! Психічно здорова людина інстинктивно сахається цієї думки, але думка відкладається і консервується до слушного моменту, який може “розбудити” цей вірус (а може і не настати). Цей момент, ця точка біфуркації — критичні життєві ситуації, переломні рубежі, коли людина постає перед певним принциповим вибором. Залежно від глибини кризи, у “враженого” індивіда може спрацювати вірус т. зв. “заниженої довіри” (до себе, до ближнього, до Бога). Відбувається катастрофічне пониження, по-перше, вимогливості до себе, по-друге, — рівня внутрішньої порядності та опірності злу, порушується духовний контакт між індивідами, суспільствами, не виключено, що і між поколіннями.

Насильство над духом включає в себе і маніпулювання масовою свідомістю: через так званий “чорний” PR чи, скажімо, рекламу, яка в Мережі може мати небачені обсяги і, відповідно, набувати надзвичайної інтенсивності. Зрозуміло, чому до другої групи занесена та ж таки реклама. Намагання відкоригувати ваші смаки, спрямувати вашу увагу, переорієнтувати на непритаманні вам речі, чужі для вашої психічної конституції (наприклад, пропозиція щодня користуватися предметами розкоші або, навіть, невинне заохочення приймати щовечора хвойні купелі, коли тепла вода у вашій ванні — велика рідкість), важко потрактувати інакше, ніж витончене інтелектуальне насильство.

Дійшовши до основи піраміди “тіні”, зіткнемося із найпатогеннішим видом насильства — насильством над Словом, тобто інформацією, яка керує нашими уявленнями про людину та її світ. Тут Слово (вимовлене чи написане) постає як голос Бога, донесений людиною для людини, яка прагне збагнути своє призначення у світі. Сам Інтернет може бути потрактований і як гіперрезонатор Слова, і як суперспотворювач його суті. У кожному конкретному випадку насильство над словом у Мережі може починатися з невинних на перший погляд сайтів-чатів, де нормою є нецензурне мовлення, сайтів псевдолітературного ухилу на кшталт електронних “антологий русского мата” й ін. Але ось ми ступили на дно нашої уявної піраміди, що химерно стримить угору, підносячись над своєю вершиною. На дотик воно вистелене щонайніжнішим оксамитом “альтернативних наукових досліджень”, мироточивими інкарнаціями екстремістських релігійних учень, текстологічними вправами про мондіалізм та всетерпимість до будь-якого зла. Такі тексти, попри свою любов до “людини як такої”, під покровом інтелектуального, а тому престижного чтива насаджують безмежний цинізм, моральний нігілізм, прикриваючись “боголюбими” міркуваннями про толерантність у глобальному масштабі й рівність перед Вічністю та право на життя будь-яких ідейних платформ і поглядів. Тим самим вони позбавляють людину своєрідної точки відліку, виривають її з власне людських координат. “Всесвітня” людина, не врівноважена відчуттям свого місця, приписки до певної морально-етичної “гавані”, позбавлена орієнтації в часі, розбалансована просторово (віртуальна реальність Інтернету нівелює простір і час), змушена, щоб остаточно не розладнався надчутливий механізм її внутрішнього мікрокосму, постійно нарощувати обсяги зовнішніх контактів, продукувати якомога більше інформації, щоб створювати ілюзію заповненості простору навколо себе. Ця ненастанна еманація безмежно виснажує. Як результат — хронічний стрес, нав’язлива невлаштованість, відчуття неспокою, брак перспектив і крах людини як цілісної субстанції.

Цей емоційний наскок на заповідні ділянки віртуальної дійсності нашого часу, відчувається, мав би закінчитися так само, як він і почався: окресленням певних тенденцій, що панують чи запанують незабаром у цій галузі. Ясна річ, я не втримався від спокуси розкритикувати аналізовані у статті явища. Чи заслуговують вони на це? Гадаю, що ні. Адже вони лише відтворюють образ (щонайперше, моральний) суспільства, яке їх продукує і споживає. Відтак єдиним негативним (в історичному сенсі) наслідком для нинішнього суспільства буде його вельми “підмочена” репутація для прийдешніх поколінь. Уявляю собі муки літописця недалекого майбутнього, який спробує скомпресувати ХХ століття (а, не дасть Бог, то й добру половину ХХІ-го) в одну фразу. Він, безперечно, побачить усі наші технологічні винаходи, подякує за досягнення в медицині і, зазирнувши в Інтернет, яко неупереджений статист, запише: “Століття, коли людство спізнало нудьгу”.

1.      Потятиник Б. Інформаційні “протигази” медіа-грамотності замість придатного для життя медіа-довкілля (або деякі сумніви щодо media literacy)// Медіаекологія: Бюлетень Інституту екології масової інформації     ЛНУ імені Івана Франка.― 2001.― Ч. 2.― С. 32.

2.      Є і такі наркомани// За вільну Україну.— 2001.— Ч. 48.— 27 квіт.― С. 10.

3.      Купер Э., Маркус Д. Социальные аспекты высоких технологий// ComputerWorld.― Kиев.― 2001. ― Ч. 14. ― 18 апр.

4.      Горбунов А. Плохо дело с Интернетом. И вообще неважно...// http://www.forum.msk.ru.

5.      Конолли Б. Ложные ссылки: безобидные запросы дают шокирующие результаты// http://www.IntellectualCapital.com.

6.      Див. зокрема статтю Андрія Горбунова “Погані справи з Інтернетом. І взагалі погані…” на сайті “Форум” за адресою http://www.forum.msk.ru.

7.      Конолли Б. Ложные ссылки: безобидные запросы дают шокирующие результаты// http://www.IntellectualCapital.com.

8.      ХХХ на “ощупь”// Техника.― 2000.― Ч. 3.― C.122.

9.      Див. детальніше: http://www.heartsoft.com.

10.  Див. зокрема: Потятиник Б. Інформаційні “протигази” медіа-грамотності замість придатного для життя медіа-довкілля (або деякі сумніви щодо media literacy)// Медіаекологія: Бюлетень Інституту екології масової інформації ЛНУ імені Івана Франка.― 2001.― Ч. 2.― С. 4.

 

Ihor Polansky

A  bored  man

(Pornography  and  violence  in  Internet)

In this article some aspects of violent and pornographic information in the World Wide Web Internet are retraced. The violence and pornography in Internet were retraced and classified and their influence on the human consciousness is analyzed combined with specific technological factors of Internet. The informational approach to the violence and pornography  nature is proposed.  It was shown that the demand for the violence and pornography are motivated by the total boredom of the mass people.

Key words: boredom, Internet, violence, pornography, specific informational needs, pornodependence, pornospam, violence on the Body, violence on the Spirit, violence on the Word.

 

© Полянський І., 2001