Арсен Данилюк

Інтернет як засіб інтеграції традиційних ЗМІ в Україні 

 

Інтеґрація (від лат. integer - цілий) - об'єднання в одне ціле яких-небудь частин. [2, с.823]. Відповідно до цього визначення, йдеться про об'єднання традиційних ЗМІ у глобальну комунікаційну мережу. Оскільки на даному етапі розвитку інформаційного суспільства саме Інтернет має найбільші підстави вважатися такою мережею, традиційні ЗМІ вже почали активно входити до нього.

Процес інтеґрації традиційних ЗМІ в Інтернет -- явище загальносвітове. Не стоїть осторонь від нього і Україна. Відтак, виникає потреба визначити як загальносвітові тенденції процесу, так і його національну специфіку. Адже у великій мірі в Україні цей процес відбувється стихійно, а люди, які його здійснюють, не мають повного його розуміння.

Тому нагальною проблемою в Україні (та і в решті світу також) є створення своєрідної нової інформаційної культури: загальних положень про те, як, для чого і для кого потрібно створювати загальну комп'ютерну комунікаційну мережу.

Інтернет-версії друкованих видань: газет та журналів.

Суть Інтернету полягає нехай в гіпер-, але все ж таки текстуальності. Ось як про це пише італійський дослідник, професор Умберто Еко: “… Якщо телеекран - це вікно у світ, явлений в образах, то дисплей - ідеальна книга, де світ представлений в словах і розділений на сторінки”[6]. Відповідно до цього, найприродніше в Інтернеті інтеґруються саме друковані ЗМІ, зокрема газети та журнали.

Для чого газетам створювати власні он-лайн версії? Перша і очевидна перевага - загальнодоступність. Мережеву версію реґіональної газети можна прочитати, перебуваючи в будь-якій точці Землі (за умови доступу до Інтернету, звичайно). Саме це стало мотивом для створення більшості інтернет-версій газет, в тому числі і українських.

Проте основна проблема полягає в тому, що, як зазначив російський інтернет-журналіст Дмітрій Смірнов [1], інтернет версія газети - це не проста заміна паперового носія інформації на електронний. Створення веб-сайту, за змістом адекватного до останнього номеру газети, - безперспективний шлях. Ще кілька років тому український сектор Інтернету ряснів прикладами подібних “інтернет-копій”, які дуже швидко переставали нормально функціонувати. При цьому не враховувався той факт, що ніхто не буде підключатися до Інтернету, щоби прочитати газету, яку можна придбати в кіоску. Подібні сайти завжди мають мізерну кількість відвідувачів, а тому досить швидко перестають функціонувати.

Інтернет натомість дозволяє запровадити цілу низку послуг, які поза ним є неможливими, або ж надзвичайно складними для користувача. Три найпопулярніших із них - це інструмент пошуку, архів номерів газети і забезпечення зворотнього зв'язку читачів з редакцією. Російський публіцист Алєксандр Ларьяновскій [цит. за 1] пише про це так: “Насправді, викласти інформацію в Інтернеті, реально означає кардинально змінити її структуру. Означає зробити її максимльно інтерактивною. Означає дати їй те, чого нема в оффлайновому виданні. Архів. Пошук. Засоби взаємодії з читачами. І багато, багато інших важливих “примочок”. Загалом, веб-проект Засобу Масової Інформації по суті є самостійним виданням. Зі своїми законами жанру”.

Одним з піонерів інтеґрації української преси в Інтернеті став проект http://uamedia.visti.net/, який діє з січня 1998 року. На сьогодні на цьому сервері представленио 13 газет (“Україна молода”, “Молодь України”, “Урядовий кур'єр” тощо) і 1 інформаційне агенство. Проект залишається відкритим, і будь-яка газета, якщо забажає, може за його допомогою відкрити власне представництво в Інтернеті. Тут для кожної газети надається можливість подати інформацію про склад редакції, контактну інформацію, розцінки на рекламу тощо. І, звичайно, найголовніше - викласти власне газетні матеріали та графічну інформацію. При цьому не зберігається поділ за номерами, тематичними рубриками чи авторами публікацій. По суті, інтернет-версія газет, представлених на http://uamedia.visti.net/, виглядає як набір заголовків, кожен з яких є посиланням на текст матеріалу. На цьому сайті нема ані архіву, ані можливості зворотнього зв'язку. Публікації зберігаються протягом 3 місяців, після чого просто зникають. Щодо звортнього зв'язку, то єдина можливість прореагувати на публікацію - написати електронного листа в редакцію (електронна адреса, як правило, подається на першій сторінці кожної газети). Проте досвід показує, що “офіційні” електронні адреси редакціями часто не використовуються. Для того, щоби зв'язатися з ними, потрібно знати приватні e-mail адреси журналістів і редакторів.

Єдина послуга зворотнього зв'язку, представлена на http://uamedia.visti.net/ - можливість пошуку. Таким чином, інтернет-версії газет, представлені на цьому сервері, мало чим відрізняються від згаданих вище “інтернет-копій”, які нормально не функціонують і масово не відвідуються.

Ще однією проблемою, викликаною зародковим станом української зони Інтернету, є “недоробленість” багатьох сайтів українських газет та журналів. Так, вже протягом білш ніж 2 років перед кожним, хто відвідує веб-сторінку знаної львівської газети “Експрес” (http://www.expres.lviv.ua/) з'являється напис “Вибачте, сайт тимчасово не працює”. Тижневик “Суботня пошта”, який на пошуковому сервері http://www.lviv.ua представлений за адресою http://litech.lviv.ua/~sat_post/, не подав навіть такого напису. На веб-сайті “Високого замку” (http://www.wz.lviv.ua/) не працюють посилання на такі розділи: “видавничий дім”, “гості”, “проекти”, “додатки”. Взагалі, із львівської преси тільки газета “Поступ” (http://postup.brama.com) і культурологічний журнал “Ї” (http://www.ji-magazine.lviv.ua) мають повноцінні інтернет-версії. Разом з тим, на сайті “Поступу”, де з лютого цього року почалася реконструкція, досі нема доступу до архіву публікацій і рубрики “Досьє”. На сайті газети “День” (http://www.day.kiev.ua) вже традиційно недоступний пошук, а архів залишається неповним.

Як вже було сказано вище, головна причина такої невтішної ситуації полягає у незадовільному рівні розвитку української зони Інтернету. Доступ до всесвітньої мережі має порівняно невелика кількість українців, що зумовлює низький рівень відвідуваності українських сайтів. Відповідно, редакції українських часописів не приділяють розвиткові інтернет-версій своїх видань достатньо уваги.

Актуальною для України є проблема вибору мови, якою публікуються тексти. Глобальна природа Інтернету спонукає до створення кількох версій різними мовами. Адже це без зайвих зусиль дозволяє максимально розширити аудиторію ЗМІ у цілому світі. Зазвичай, вибір мови інтернет-версії залежить від того, якою мовою виходить “паперова” газета. Так “Поступ”, “Хрещатик” (http://www.kreschatic.kiev.ua/) і “Високий замок” подають на своїх сайтах матеріали українською мовою, а російськомовна “Сегодня” (http://today.viaduk.net/), відповідно, - російською. На сайті газети “День” (http://www.day.kiev.ua) подано три мовні версії: українська, російська та англійська. Газета “Вечірні вісті”, яка має і російсько-, і україномовні варіанти, на своєму сайті подає лише російський. Загалом помітною є така тенденція: деякі україномовні видання (“Експрес”, “День”), намагаючись збільшити свою Інтернет-аудиторію, прагнуть викласти у Мережі також і російський варіант публікацій. У той же час знайти в Інтернеті українську версію російськомовного видання практично неможливо. Приємним вийнятком із загальної тенденції є веб-сайт “Дзеркала тижня”, на якому користувачеві запропоновано, крім української та російської версій, також англійську. На інтернет-сторінці газети “Експрес” (нагадаємо, вона вже близько 2 років перебуває у реконструкції) задекларовано створення варіантів українською, російською, англійською і польською мовою. Залишається сподіватися, що добрі наміри веб-майстрів “Експресу” стануть реальністю.

Розглянемо, як реалізують можливості гіпертексту українські Інтернет-версії газет і журналів.

Архів. Із досліджених загальноукраїнських і реґіональних видань зовсім не мають архіву лише газети, які користуються сервером http://uamedia.visti.net/, і сайти “Високого замку” та “Вечірніх Вістей” (http://www.vv.com.ua/). Щодо останнього, там відтворено рубрикацію “паперової” версії. У кожній рубриці на одній сторінці подано матеріали за кілька останніх випусків. Такий шлях є доволі незручним для українських користувачів, яким доводиться відкривати надзвичайно великі сторінки. Зважаючи на те, що низька швидкість модемних підключень є звичною для величезної більшості приватних користувачів, відвідування цього сайту є невдячною справою. Відсутність архіву публікацій на сайті “Поступу”, на нашу думку, є тимчасовою, оскільки загалом редакція цього видання ставиться до своєї інтернет-версі з неабиякою увагою.

Як ми вже зазначали, створення інтернет-версії без архіву публікацій є лише першим кроком інтеґрації друкованих ЗМІ у всесвітню мережу. Тому можемо сміливо прогнозувати, що з часом такі “інтернет-копії” зникнуть взагалі.

Основною характеристикою будь-якого архіву публікацій є його обсяг. Зазвичай газети починають створювати власні архіви від року створення інтернет-версій. Так, тижневик “Дзеркало тижня” (http://www.zn.kiev.ua) подає архів з 2000 року. Газета “День” - з 1997 року, хоча, як вже зазначалося, він є неповним, особливо в розділах за 1997 і 1998 роки.

У країнах Заходу, які є лідерами у сфері розвитку Інтернету, звичною практикою є стягнення з користувачів плати за користування інтернет-архівами видань. Так на сайті журналу Times (htpp://www.times.com) безкоштовним є доступ тільки до останнього випуску журналу. Зареєстровані користувачі мають вільний доступ до трьох останніх випусків. Повний архів з 1982 року є платним. Безумовно, перевагою українських сайтів є абсолютно вільний доступ до всіх ресурсів.

Пошук. pan>Програма пошуку за ключовими словами є практично на кожному із розглянутих сайтів. Очевидно це - перше, що спадає на думку творцям інтернет-версій друкованих ЗМІ. До того ж запровадження цієї послуги не вимагає надміру програмістських зусиль. Разом з тим ефективність пошуку залежить в першу чергу від обсягу і повноти архіву публікацій. Тому на сайтах, які не передбачають архіву, природньою є відсутність інструменту пошуку. Що ж до http://uamedia.visti.net/, то тут за умови відсутності структурованого архіву лише за допомогою пошуку можна здійснювати нормальний інтерактивний перегляд опублікованих матеріалів.

Зворотній зв'язок. Інтерактивність Інтернету дозволяє зробити зворотній зв'язок з читачами максимально швидким і зручним. Читаючи матеріал в Інтернеті будь-хто може відреагувати на нього, написавши електронного листа на адресу редакції. Проте реальії українського Інтернету такі (і це знову ж таки пов'язано із недостатньою увагою редакцій до своїх Інтернет-версій), що існування викладеної на сайті електронної адреси далеко не в усіх випадках значить її нормальне функціонування.

Принципово іншим способом забезпечення зворотнього зв'язку в Інтернеті є створення при веб-сайтах газет форумів: місць, де кожен читач може залишити свою думку з приводу матеріалу. При цьому газета перетворюється із простого ЗМІ на місце спілкування, елемент соціального середовища. Форум дозволяє не тільки донести до автора (редакції) свою думку про матеріал, але і обговорити його з іншими читачами, незалежно від місця їх перебування. Авторові ж форум дозволяє дізнатися про реакцію читачів на свій матеріал. Більше того, наявність форуму дозволяє проводити з аудиторією постійний діалог.

В інтернет-версіях друкованих ЗМІ можна виділити 2 види форумів: автономні (веб-сайти “Поступу” і “Дзеркала тижня” і прив'язані до публікацій (в українській зоні Інтернету не виявлені). В останньому варіанті кожна публікація відразу стає основним текстом окремої гілки форуму.

Інтернет-версії традиційних електронних ЗМІ (радіомовлення і телебачення)

1. Радіомовлення

На відміну від газет, які в тій чи іншій мірі природньо інтеґруються в Інтернет, радіомовлення належить до нетекстових засобів масової комунікації (image-oriented, за визначенням Умберто Еко [6]).

Тому найголовнішою проблемою інтеґрації цього виду масової комунікації в Інтернет є власне передача змісту повідомлень. Перше, що спадає на думку - це викладення редагованих стенограм, у яких передавалися б повідомлення, зроблені в радіоефірі. Подібним шляхом пішла російська служба радіо “Свобода” (http://www.svoboda.org). Проте такий метод у свою чергу викликає чимало запитань. Наскільки його можна віднести до радіокомунікації? Як на письмі передати те, що не можна закодувати у слова: невербальну комунікацію, звукові ефекти, музику?

Шлях передачі аудіоінформації через гіпертекст можна назвати радше створенням інтернет-бюлетеня радіостанції, ніж способом інтеґрації радіо в Інтернет.

Як же вирішують цю проблему на практиці? Ще в 1995 році в США компанією RealNetworks Inc. була розроблена технологія RealAudio, яка дозволяє передавати і приймати через Інтернет (протокол TCP/IP) аудіоінформацію в режимі реального часу. Ця технологія дозволила радіостанціям, спочатку на Заході, а віднедавна і в Україні, транслювати свої передачі через Інтернет.

Абсолютна більшість досліджених сайтів українських радіостанцій (серед них - державне Українське радіо - http://www.nrcu.gov.ua/; “Львівська хвиля” - http://www.lwr.lviv.ua/; радіо “Незалежність” - http://www.radio-n.com/; одеське радіо “Гармонія світу” - http://www.garmoniamira.com.ua/ тощо) надають можливість слухати їхні передачі в режимі RealAudio. Це стає зрозумілим, якщо взяти до уваги географічну обмеженість аудиторії, з якою доводиться мати справу FM-станціям (які на сьогодні складають велику більшість в Україні). Інтернет же дозволяє повністю ліквідувати цей надолік.

Варто також зазначити, що технологія RealAudio вимагає від слухача доволі об'ємного каналу підключення до Інтернет. Масовий український користувач Інтернету, на жаль, поки що не має такої можливості. Відповідно, RealAudio може користуватися здебільшого західна аудиторія. Якщо ж узяти до уваги той факт, що рівень зацікавленості цієї аудиторії українськими радіопередачами близький до нуля, стає зрозумілим, що єдина можлива інтернет-аудиторія наших радіостанцій - українська діаспора.

Якщо брати до уваги тезу про те, що традиційні ЗМІ, входячи в Інтернет, не тільки змінюють його, але й змінюються самі, перед нами постає чергове питання: наскільки можливість трансляції через Інтернет змінила формат українських радіостанцій? За допомогою простого спостереження можна дійти висновку, що таких змін наразі практично не відбулося. Очевидно, інтернет-аудиторія українських радіостанцій з наведених у попередньому абзаці причин не є достатньо масовою, аби на неї зважали редакції радіостанцій.

Проте вже зараз можна прогнозувати, що із розвитком і здешевленням комп'ютерних комунікаційних технологій частка слухачів, що використовують Інтернет, дедалі зростатиме. І з часом досягне того критичного рівня, за яким її вже не можна буде просто ігнорувати.

На даний момент RealAudio - єдина широко вживана у масовій комунікації технологія, яка дозволяє повноцінно передавати аудіоінформацію через Інтернетв в режимі прямого ефіру. Проте веб-сайти українських радіокомпаній не вичерпуються лише трансляцією (хоча треба відзначити, служба RealAudio є основним елементом практично в кожному дослідженому випадку).

Проблема створення веб-сайті радіокомпаній виходить за межі радіомовлення і стосується радше загальної культури створення веб-сайтів.

Розглянема 2 приклади, які, на нашу думку, є типовими представниками відповідно неграмотного і коректного створення інтернетівського “представництва” радіокомпанії.

Прикладом примітивного і нераціонального використання ресурсів Інтернету є веб-сайт запорізької радіокомпанії “Великий Луг” (http://www.vlug.zp.ua/). Насамперед треба зауважити, що ця компанія не транслює свої передачі в RealAudio. Так що по суті її сайт принципово не відрізняється від представництв комерційних фірм чи домашніх сторінок звичайних користувачів Інтернет.

Отже, на сайті представлені такі рубрики: “Про нас” (коротка загальна інформація про радіостанцію), “Історія” (короткий нарис створення радіо), “Радіо зсередини” (інформація про ведучих передач радіо), Commercial (розцінки на розміщення і виготовлення реклами), Тор 20 (розміщення композицій на основному хіт-параді радіостанції, надано також можливість проголосувати за улюблену пісню), Гостьова книга, E-mail (можливість написати електронний лист веб-майстрові сайту), Чат (практично не відвідується), Служба новин (подає застарілу інформацію і не витримує жодної конкуренції з інтернет-виданнями). Як бачимо, на сайті тільки один розділ (Тор 20) має опосередковане відношення до масової інформації і може впливати на основну діяльність радіостанції. У всьому ж іншому цей сайт представляє стандартний набір другорядного інтернет-ресурсу.

Натомість чи не найкращим в українському секторі Інтернету веб-ресурсом володіє Всесвітня служба українського радіо (http://www.nrcu.gov.ua/). Перш за все, цей сайт має повноцінну англомовну версію, що одразу ж переводить його в розряд елітних. Тут можна знайти стандартні для всіх веб-сайтів радіостанцій рубрики, в яких можна дізнатися загальну інформацію про радіо, короткий опис авторських передач, розцінки на радіо та інтернет-рекламу. Реалізована функція трансляції передач через RealAudio. Подана також підбірка українських новин, які за оперативністю (основний стандарт в інтернет-журналістиці) можуть посперечатися із суто on-line виданнями. Можна сказати, що http://www.nrcu.gov.ua/ встановлює стандарт якісного інтернетівського представництва українських радіостанцій.

2.Телебачення

Телебачення, як і радіомовлення, належить до ЗМІ, орієнтованих на символ більше, ніж на текст. Відповідно, все, що було сказано про труднощі інтеґрації радіо в Інтернет з однаковою мірою можна віднести і до телебачення. Яке, проте, має свою специфіку, яка детермінується технологією передачі аудіовізуальної інформації.

На відміну від радіо, телебачення зазвичай транслюється на більші території, а отже володіє значно більшою аудиторією. Крім того, проблема транляції на великі віддалі значною мірою вирішується за допомогою супутникового телебачення. Отже, Інтернет не є єдиним шляхом, яким аудіовізуальна інформація може поширюватися світом. У майбутньому можна передбачити злиття супутникового телебачання та Інтернету, проте, на мою думку, сучасний рівень комунікаційних технологій не дозволяє говорити про це у близькій перспективі.

Вже зараз існує суто комп'ютерна технологія передачі аудіовізуальної інформації - RealVideo. Проте вона вимагає ще об'ємнішого каналу, ніж RealAudio, а тому не набуло ще масового поширення. Перспективнішим видається злиття Інтернету та супутникового телебачення.

Жодна із українських телекомпаній не транслює своїх передач через Інтернет. Тому веб-сайти телекомпаній виконують дещо інші функції, ніж сайти друкованих ЗМІ та радіостанцій. Для того, щоби визначити їх, треба спочатку визначити деякі специфічні ознаки телебачення.

До цього часу саме телебачення є наймасовішим і найвпливовішим ЗМІ. Саме телепередачі викликають найбільший суспільний резонанс. Відповідно, потреба обговорення телематеріалів є найбільшою. Тому не дивно, що на веб-сайтах усіх телекомпаній розміщені форуми, які активно відвідуються.

Взагалі, ознакою веб-сайтів телекомпаній є високий рівень відвідуваності. Це, у свою чергу, викликає уважніше ставлення до їх створення і підтримки. Фактично, кожен із розглянутих нами веб-сайтів виконує функцію пропаганди своєї телекомпанії.

Зрозуміло, перше, що ми знаходимо на таких сайтів - програма передач. При цьому до кожної передачі написано короткий рекламний анонс. Кожна авторська передача каналу має також свій розділ, в особливих випадках - свій міні-сайт.

На всіх сайтах також є потужний розділ під назвою “Про нас”, в якому розповідається про журналістів каналу. Наприклад, на веб-сайті каналу “1+1” (http://www.1plus1.tv) подано інформацію не тільки про “зірок” телеекрану, але і про тих, хто залишається поза камерою.

Фактично, веб-сайти телекомпаній прямують від простих “представництв” телеканалів в Інтернеті до самодостатніх інтернет-порталів. Так, практично на кожному із досліджених нами сайтів є не тільки форум, але і чат, який забезпечує можливість спілкування користувачів в режимі реального часу.

Подано також підбірку новин, яка, проте, подає порівняно невеликий обсяг інформації і, як правило, не виходить за рамки теленовин каналу. Навряд чи користувач, який прагне ознайомитися з новинами, віддасть перевагу веб-сайтові телекомпанії перед авторитетною інтернет-газетою. Радше, призначення таких новин - задовільняти інформаційні потреби відвідувачів, які прийшли на сайт з іншою метою.

 Віртуальні видання.

На сучасному етапі розвитку Інтернету в Україні вже з'явилось чимало видань, які функціонують тільки в Інтернеті і не мають своєї off-line копії. Як підкреслює у своїй статті “Сетелистика” Дмітрій Смірнов [1], ідея використання Інтернету як ЗМІ має 2 джерела походження. Першим є прихід “стандартної” газетної журналістики в Мережу, про що ми вже писали в першому розділі. Другим є власне Інтернет, точніше одна з його наймасовіших складових - Всесвітнє Павутиння (WorldWideWeb). Дмітрій Смірнов пише про це так: “Будь-який власник своєї, особистої сторінки в Мережі - по суті журналіст. І нема значення, усвідомлює він це, чи ні. Будь-хто в Мережі - потенційний журналіст, оскільки він може зробити так, що його (і саме його) думка може швидко стати відомою будь-якій кількості людей”[1].

Специфічні особливості технології передачі інформації через комп'ютерні мережі надають інтернет-виданням принципово нові можливості. Виникла потреба докорінного переосмилення таких, здавалося, фундаментальних категорій традиційних ЗМІ, як періодичність виходу, наклад, масова аудиторія, читацький інтерес тощо.

Водночас Інтернет-журналістика має чимало нових можливостей. Про деякі з них вже згадувалось у попередніх розділах. Проте в інтернет-версіях традиційних ЗМІ вони використовуються не повністю. Оскільки для віртуальних видань Інтернет це - єдина область діяльності, вони намагаються реалізувати ці можливості якомога повніше.

Використання мультимедіа. Практично всі інтернет-видання прийнято називати інтернет-газетами або ж інтернет-журналами. Чому? Як уже згадувалося вище, на сьогодні Інтернет є перш за все гіпертекстуальною мережею. Із суто технологічних причин (що дає підстави прогнозувати бурхливий розвиток мультимедіа в недалекому майбутньому) користувач сьогодні в переважній більшості випадків має справу із текстом, а не з cимволом. І чим менш потужним є канал підключення до Інтернету, тим більшою є частка текстів у загальному обсязі інформації, що сприймається.

В українській зоні Інтернету мультимедіа зазвичай використовується тільки в екстремальних випадках, коли виникає потреба надати читачам першоджерело важливої інформації (так у перші дні після оприлюднення плівок майора Мельниченка на стартовій сторінці інтернет-газети “Українська правда” (http://www.pravda.com.ua) з'явились аудіо-файли (формат mp3) цих записів).

З усіх українських інтернет-видань тільки сайт http://www.dynamo.kiev.ua регулярно використовує мультимедіа, подаючи відеозаписи забитих голів.

Інтерактивність. Ця властивість гіпертексту дозволяє споживачеві самому формувати текст, який він читає. Наприклад, в інтернет-газетах http://www.korespondent.net та http://www.pravda.com.ua після кожного матеріалу подано посилання на інші матеріали з тої ж теми. Така система дозволяє швидко вивчати ситуацію у її розвитку - читачеві не треба витрачати час та енергію на пошук інших матеріалів з цієї ж теми.

Інша можливість, представлена практично у всіх інетернет-виданнях - пошук матеріалів за ключовим словом. Як уже було зазначено вище, ефективність пошуку в першу чергу залежить від повноти і обсягу архіву. У цьому випадку абсолютно віртуальні газети мають перевагу перед інтернет-версіями традиційних. Адже у них архів автоматично ведеться від появи першого матеріалу.

Швидкість подачі інформації. “Якщо відразу ж після того, як газета була підписана до друку, трапиться щось екстаординарне. Наприклад, звільнять чергового прем'єр-міністра. Коли про це напишуть в газеті? Наступного дня. Якщо газета щоденна. Через тиждень, якщо, якщо це тижневик. По телевізору про це розкажуть у найближчому випуску новин. В Інтернеті про це можна дізнатися відразу ж”[1]

У веб-виданні нема і не повинно бути такого поняття, як номер, випуск. Новина тут з'являється не за графіком, а миттєво, відразу ж після її написання. Тому саме інтернет-видання захопили першість з оперативності серед усіх ЗМІ. Як наслідок, часто саме Інтернет виступає джерелом інформації для традиційних ЗМІ. Що більше, газети, особливо щоденні, частково вже перетворилися на “паперового посередника” у передачі інформації між Інтернетом і тими, хто не має до нього доступу.

Додаткова послуга, запроваджена веб-виданнями - інформування аудиторії череж електронну пошту. Кожен відвідувач таких авторитетних українських видань, як http://www.for-ua.com та http://www.corespondent.net, може підписатися на щоденну розсилку через електронну пошту. Відтак він буде щодня отримувати електронні листи, в яких будуть викладені новини за такою схемою: заголовок і лід, а нижче - посилання на повну версію матеріалу.

Ідеологічна складова: незалежність. Проблема назалежності ЗМІ була і залишається досі однією з найактуальніших. Ідеться не тільки про ідеологічну залежність від тої чи іншої політичної сили, але про річ набагато прозаїчнішу: залежність від джерела фінансування.

Специфіка віртуальних видань полягає також у тому, що на забезпечення їхнього функціонування потрібно значно менше коштів, ніж на утримання будь-якого із традиційних ЗМІ. Відтак створення і функціонування веб-видань значно важче контролювати (до речі, жодне із суто інтернет-видань України досі не є зареєстрованим як ЗМІ).

Поняття цензури в Інтернеті практично не існує. Вся справа в тому, що обсяг інформації, яка розміщена в Інтернеті, перевищуює всі можливі межі. Більше того, якщо в редакції чи типографії можна вчинити обшук, то в мережі це неможливо. Адже для того, щоби шукати що-небудь, потрібно знати, де воно розташоване. А інформація, віртуально доступна через Інтернет, фізично може перебувати будь-де в цілому світі.

Відтак, Інтернет практично не піддається будь-якому контролю з боку різних організацій і дозволяє передавати будь-яку інформацію. З одного боку, це гарантує певний рівень свободи слова. Проте є також інша сторона медалі: відсутність цензури дуже часто призводить до відсутності моралі і совісті. Не дивно, що саме Інтернет став основним джерелом поширення матеріалів компромативного характеру і місцем поширення інформаційних продуктів, заборонених законом.

Висновки

Підсумовуючи проведений вище аналіз процесів інтеґрації традиційних ЗМІ в Інтернет, можна зробити такі висновки:

1         На сьогодні суттю Інтернету є його гіпертекстуальність. Відтак, саме ті ЗМІ, які мають текстуальну основу (газети та журнали), найпростіше інтеґруються у всесвітню мережу.

2         Створення он-лайнових версій дозволяє друкованим виданням поширювати свої матеріали у всьому світі, а також, використовуючи можливості гіпертексту, полегшити читачам пошук інформації у легкодоступному віртуальному архіві.

3         Разом з тим, інтернет-версія друкованого видання не є просто html-копією газети чи журналу. Для створення успішного веб-сайту потрібно знати і вміти використовувати такі можливості гіпертексту, як наявність електронного архіву, можливість пошуку, забезпечення зворотнього зв'язку з читачами тощо.

4         Найбільшою проблемою інтеґрації радіомовлення і телебачення є спосіб передачі принципово нетекстової інформації через принципово текстуальний Інтернет.

5         Сучасні технології вже дозволяють радіокомпаніям здійснювати трансляцію своїх передач через Інтернет. Проте більшість відчизняних користувачів Інтернету все ще не мають можливості приймати ці передачі.

6         Для радіокомпаній характерна недбалість у створенні власних веб-сайтів. Це пояснюється тим, що більшість із радіостанцій є реґіональними, і, вдіповідно, орієнтуються в першу чергу на місцеву аудиторію.

7         Трансляція через Інтернет аудіовізуальної інформації в режимі реального часу є ще менш доступною, ніж у випадку з радіокомпаніями. Відтак, практично жодна телекомпанія не пропонує такої можливості.

8         Відповідно, сайти українських телекомпаній цілком зорієнтовані на створення навколо каналу своєрідного соціального середовища, забезпечуючи відвідувачам можливість спілкування та інформуючи їх про все, що стосується оф-лайнової діяльності каналу.

9         Інтернет-видання, які не мають “паперової” версії, використовують ті ж можливості гіпертексту, що й інтернет-версії традиційних ЗМІ. Проте вони роблять це на значно вищому рівні - адже Інтернет для них - єдина сфера реалізації своїх можливостей.


 література

1.        Дмитрий Смирнов "Сетелистика" http://vn.ru/990517/0517-26-29.html

2.        Джерри Хоникатт. Использование Internet. 2-е издание.: Пер. с англ.- К.: Диалектика, 1997.- 304 с.

3.        История гипертекста.- http://www.computer-museum.ru/histsoft/hypertxt.htm

4.        Нечиталюк М.Ф. Бібліографічна робота журнліста.- К., 1995.

5.        Український Радянський Енциклопедичний Словник: в 3 т.,Т.1.- Київ,1966.

6.        Умберто Эко "От Интернета к Гутенбергу”.- http://spectator.ru/texts/frominternet

7.        Herre van Oostendorp, Christof van Nimwegen. Locating Information in an Online Newspaper.- http://www.ascusc.org/jcmc/vol4/issue1/oostendorp.html

8.        Merrill Morris, Christine Ogan. The Internet as Mass Medium. http://www.ascusc.org/jcmc/vol1/issue4/morris.html

9.        Patricia Riley, Colleen M. Keough, Thora Christiansen. Community or Colony: The Case of Online Newspapers and the Web. http://www.ascusc.org/jcmc/vol4/issue1/keough.html

10.     Sally J. McMillan. Who Pays for Content? Funding in Interactive Media. http://www.ascusc.org/jcmc/vol4/issue1/mcmillan.html

11.     The Internet: Can It Become the Next Mass Medium? http://www.beacham.com/mediadem.html

 

Використання цієї роботи можливе лише за згоди автора.

mailto: mahasam@wp.pl